Найстаріший кіноогляд Європи, який завжди пишався своєю гостросоціальною ідеологією, цьогоріч опинився в епіцентрі справжньої репутаційної бурі. Поки організатори намагаються фокусувати увагу на мистецтві, фестивальні майданчики перетворилися на арену для протестів, незручних запитань про Газу та звинувачень у прихованих зв’язках із російським капіталом.
Градус напруги піднявся до максимуму вже на старті. Під час пресконференції журі модераторам довелося буквально відбиватися від запитань блогера Тіло Юнга про вибіркову солідарність: чому Берлін гучно підтримує Україну та Іран, але мовчить про Палестину? Раптове переривання трансляції організатори списали на технічний збій, проте осад залишився. Голова журі Вім Вендерс спробував дистанціюватися, заявивши, що кінематографісти мають бути осторонь політики. Його підтримали голлівудські зірки Ніл Патрік Гарріс та Мішель Єо – остання прямо відмовилася коментувати події в США, зосередившись на отриманні почесного “Золотого ведмедя”.
“Почути від них, що мистецтво не повинно бути політичним, було просто приголомшливо”, – так прокоментувала свою відмову від участі у фестивалі індійська письменниця Арундаті Рой.
Культура поза контекстом або “медійна буря”
Директорка фестивалю Трісія Таттл відреагувала на критику офіційною заявою. Вона переконана: медіа штучно створюють хаос, ігноруючи зміст самих фільмів. За її словами, програма перенасичена темами геноциду, колоніалізму та державного насильства. Фестиваль наполягає на тому, що жоден учасник не залишається байдужим до трагедій у світі – від Конго до України. Втім, гості фестивалю воліють не чекати офіційних дозволів на протест:
- Актори Банафше Хурмазді та Жасмін Табатабаї вийшли на доріжку з вимогою свободи для Ірану.
- Політикиня Катрін Ґерінґ-Екардт підтримала дискваліфікованого українського атлета Владислава Гераскевича гаслом про те, що пам’ять не є порушенням.
- Фінська режисерка Ганна Берґгольм доповнила свій образ символічною брошкою-кавуном на підтримку Палестини.
- Музикант Том Морелло прямо заявив про необхідність боротьби з фашизмом через документалістику.
Українське питання на Берлінале 2026 виглядає неоднозначно. З одного боку, ми бачимо успіх: документальна стрічка “Сліди” Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк, що розповідає про сексуальне насильство окупантів, викликала тривалі овації стоячи. На прем’єрі Маша Єфросиніна нагадала світу про геноцид через свій промовистий образ. До основної програми вперше за три десятиліття потрапив український фільм – “Стрічка часу” Катерини Горностай. Проте загальна кількість наших стрічок поступово зменшується: від шести у 2023 році до чотирьох у нинішньому сезоні.
Російський слід у кулуарах Берліна
Найбільше запитань викликає “гібридна” присутність Росії. Попри офіційну заборону делегацій, російські фільми Chuuraa та UNO потрапили до конкурсу короткометражок під прапорами Британії та Німеччини. Крім того, на Європейському кіноринку продовжують працювати російські дистриб’ютори, які заманюють європейських сейлз-агентів великими чеками. Журналісти фіксують у профільній пресі матеріали про те, як “страждає” російський ринок від цензури, поки західні компанії продовжують продавати туди свої новинки.
Фінальним акордом став скандал навколо співачки Charli XCX. Після слів вдячності фестивалю за соціальну позицію, зірка відвідала вечірку Dance Hole, організовану росіянкою Анастасією Шевцовою. З’ясувалося, що мати організаторки працює з дітьми на окупованих українських територіях, а серед гостей була диджейка Ніна Кравіц, відома своїм мовчанням щодо війни. Попри попередження активістів, захід не скасували, а британський фільм The Moment про співачку готується до прокату в РФ.
Берлінале намагається всидіти на двох стільцях, декларуючи високі цінності та водночас закриваючи очі на токсичні зв’язки в індустрії. Сьогоднішня реальність доводить: носити синьо-жовту символіку і паралельно приймати російські гроші стає дедалі важче. Часи чистого “оптимізму” минули – тепер за кожне політичне відсторонення доводиться платити репутацією.
Немає коментарів