Розрахунки Вашингтона на швидкий колапс тегеранського режиму за “венесуельським сценарієм” виявилися передчасними. Попри ліквідацію ключових фігур та удари по стратегічних об’єктах, монолітність ісламської вертикалі влади залишається викликом, який навряд чи вдасться подолати без масштабного наземного вторгнення.
Дональд Трамп відкрито визнав, що плекав надію на внутрішній злам: очікувалося, що після точкових ударів США та Ізраїлю Корпус вартових ісламської революції (КВІР) капітулює та передасть зброю опозиційним силам. Проте реальність виявилася значно жорсткішою. Експерти називають такі очікування наївними, адже ідеологічний фундамент КВІР загартований десятиліттями протистояння, і загибель навіть десятка топменеджерів режиму не здатна спровокувати масову зраду присяги.
Фактор Пекіна та енергетичний глухий кут
Головною перешкодою для американського тиску стає “невидима рука” Китаю. Пекін не просто спостерігає за ескалацією, він має критичні інтереси в іранських енергоресурсах. Поки офіційні дипломати КНР висловлюють занепокоєння, через приховані транскордонні канали Тегеран отримує необхідну підтримку.
- Китай розглядає Іран як стратегічного партнера, якого він роками кредитував та фінансував.
- Поява лояльного до США уряду в Тегерані є абсолютно неприйнятною для геополітичних планів Пекіна.
- Для іранських фундаменталістів життя під санкціями та бомбами – це звична парадигма, яку вони готові терпіти без жодних думок про зміну курсу.
Ситуацію погіршує логістична пастка. Навіть потужностей американської армії недостатньо для підтримання нескінченної повітряної кампанії високої інтенсивності. Будь-яка серйозна операція потребує колосального накопичення ресурсів, а іранська політична система, на відміну від тієї ж Венесуели, є значно розгалуженішою та глибше просякнутою релігійною ідеологією.
“Шанс на внутрішній вибух через протести було змарновано ще місяць тому. Тепер без прямого військового втручання, яке б стало каталізатором для вулиці, повалити режим майже неможливо”, – констатують аналітики.
Ціна ескалації та втрачені ілюзії
Економічне відлуння конфлікту вже відчули на світових ринках. У понеділок, 2 березня, нафтові котирування продемонстрували стрімке ралі – ціни злетіли на 13%. Американська марка WTI на піку сягала 75,33 долара, що стало рекордом з початку літа, хоча згодом ціна дещо стабілізувалася біля позначки 71,76.
Цікаво, що в цій грі Москва залишилася на узбіччі. Сучасна Росія, позбавлена радянського ресурсу та глобальної ідеології, не змогла виступити надійним союзником для Тегерана. Тим часом Трамп звітує про значні втрати іранців: під удар потрапили ракетний потенціал та морські сили, зокрема виведено з ладу 10 бойових кораблів. Проте ключове питання залишається відкритим – ядерна програма. Хоча Тегеран заявив про атаку на комплекс у Натанзі, у МАГАТЕ заспокоюють: ознак пошкодження реакторів у Бушері чи Тегерані наразі не зафіксовано.
Немає коментарів