Сьогоднішня культурна політика України відходить від емоційних оцінок на користь конкретних цифр. Заступниця міністерки культури Богдана Лаюк наголошує, що для ефективних змін у сфері читання та мови державі потрібен реальний зріз ситуації в динаміці, а не лише експертні припущення. Дані стають ключовим інструментом у прийнятті рішень, які формують національну ідентичність.
В ексклюзивному інтерв’ю для Радіо Культура посадовиця розповіла про трансформацію читацьких звичок українців та важливість регулярних соціологічних замірів. Вона також пояснила стратегічне значення перекладацьких програм і поділилася власним досвідом повернення до книжок в умовах виснажливої державної служби.
Особиста дисципліна читання та література як інструмент подолання травми
Робота в міністерстві стала для Богдани Лаюк справжнім викликом, який спершу витіснив особисте читання через надмірний обсяг нової інформації. Проте любов до літератури повернулася швидко завдяки свідомому підходу. Починаючи з поезії, яку вона принесла в кабінет, заступниця міністерки поступово відновила звичку завжди мати при собі книжку, аби використовувати будь-яку вільну хвилину для інтелектуального дозвілля.
Зараз її вибір літератури став більш цілеспрямованим і зосередженим на актуальних суспільних викликах. Лаюк активно досліджує тему психологічної травми, вважаючи культуру головним цілющим інструментом для нації, що перебуває у стані війни. Вона вивчає досвід інших суспільств у подоланні подібних криз, аби впровадити найкращі практики в Україні.
Окрему увагу заступниця приділяє теорії публічної дипломатії та концепції культури як складової національної безпеки. На її думку, саме «м’яка сила» здатна впливати на світовий порядок. Це перетворює читання з елітарного хобі на елемент стратегічного виживання та розвитку держави.
Нещодавнє оприлюднення результатів програми Translate Ukraine від Українського інституту книги стало вагомим інформаційним приводом для обговорення успіхів на міжнародній арені. Цей проєкт дозволяє іноземним видавцям отримувати співфінансування на переклад українських авторів, що є критично важливим для просування наших наративів у світі.
Переклад – це, по суті, привілей незалежних.
Заступниця міністерки зауважує, що популярність російських класиків на Заході часто викликає роздратування в українців, але держава має дати конструктивну відповідь. Мета – зробити українські книжки впізнаваними брендами, які асоціюватимуться у світового читача з інтелектуальним та наповненим життям. Лише суверенна держава має привілей бачити свою мову затребуваною серед перекладачів.
Поточний рік для програми Translate Ukraine став рекордним: заплановано вихід ста нових видань більш ніж тридцятьма мовами у понад тридцяти країнах. Це дозволяє розповідати про Україну не лише через страшні заголовки новин, а й через глибокі літературні тексти. Такий підхід формує складніший і привабливіший образ нашої країни за кордоном.
Показовим прикладом є збірка Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає», яку перекладуть вісьмома мовами. Завдяки цьому досвід українського військового, його шлях від бійця до ветерана та щоденна реальність фронту стануть зрозумілими іноземній аудиторії. Література дає можливість передати емоційну глибину, недоступну сухій журналістиці.
Ще одним масштабним успіхом є роман «Амадока» Софії Андрухович. Цей величезний текст, що охоплює теми від українського бароко до нинішньої війни, поступово завойовує світ. Програма Translate Ukraine системно підтримує подібні видання, демонструючи іноземцям, що українська культура значно ширша за актуальний воєнний контекст.
Синергія держави та видавців у боротьбі за світове визнання
Відсутність Нобелівської премії з літератури в Україні часто пов’язують із браком якісних перекладів, які міг би оцінити комітет. Держава зараз прицільно працює над видимістю наших авторів за кордоном. Важливою частиною цієї роботи є участь у найбільших галузевих подіях, таких як Франкфуртський книжковий ярмарок, де налагоджуються контакти та продаються права на видання.
Богдана Лаюк підкреслює, що державна підтримка та ініціатива приватних видавництв – це не паралельні, а взаємодоповнювальні процеси. Після Революції Гідності в Україні зникло гостре протистояння між громадою та владою у культурному секторі, поступившись місцем ефективній синергії. Державні інституції нового зразка стали надійними партнерами для бізнесу.
ми набираємо м’язів як література, як культура, як креативна індустрія
Сьогодні коло відомих українських авторів за кордоном стрімко розширюється, виходячи за межі традиційного переліку «важковаговиків» на кшталт Жадана чи Забужко. Функція Міністерства культури в цьому процесі полягає в точній координації та створенні якісних майданчиків. Держава має адвокувати позиції країни на ярмарках та допомагати кураторам знаходити влучні метафори для презентації України.
Сфера відповідальності Лаюк охоплює не лише книговидання, а й мовну політику, що створює широке поле для викликів. Хоча ринок наповнюється світовими новинками та українськими текстами, глобальний тренд на фрагментарне читання через гаджети залишається загрозою. Читання як глибокий аналітичний процес ризикує перетворитися на виключно елітарну практику.
Зростання запиту на українську ідентичність після повномасштабного вторгнення стало природним стимулом для книжкового ринку. Багато людей почали шукати відповіді на питання «хто ми?» саме в літературі. Це призвело до сплеску відкриття нових книгарень та появи цікавих видавничих серій по всій країні.
Для формування ефективної політики Міністерство культури запустило масштабне національне дослідження читання за підтримки фонду «Повір у себе». Разом із соціологами з «Градус» та аналітикинею Інною Білоножко відомство шукає відповіді на питання, як залучати нову аудиторію. Це дослідження має на меті зруйнувати міф про елітарність книжки.
Проєкт складається з якісного та кількісного етапів. На першому етапі аналізуються успішні та невдалі кейси промоції читання серед професійної спільноти. На другому – опитують людей, які повернулися до книжок після довгої перерви. Окремим фокусом є вплив читання на психічне здоров’я та рівень демократизації суспільства.
Міжнародний досвід показує, що технологізація та економічні кризи негативно впливають на читацькі звички. Британські дослідження пов’язують падіння інтересу до книг із виходом першого айфона у 2007 році. Зараз у Британії проводять великі кампанії для повернення людей до читання, розглядаючи це як питання якості життя та соціальної згуртованості.
Вони пов’язують читання з нашим задоволенням від життя: це впливає на уяву, це простий ключ до насолоди, до тем для розмови, до соціалізації, зрештою – до побудови ком’юніті, спільнот, які нам сьогодні так потрібні.
В Україні спостерігається бум книжкових клубів, що допомагає внутрішньо переміщеним особам інтегруватися в нові громади. Книжка стає приводом для знайомства та побудови нових спільнот. Дані кількісного дослідження допоможуть створити точний портрет українського читача: від його улюблених жанрів до впливу літератури на емоційний стан.
Отримані результати будуть доступні всім учасникам ринку – від приватних видавців до державних бібліотек. Богдана Лаюк переконана, що лише реальний зріз ситуації дозволить відійти від суб’єктивних думок до науково обґрунтованої стратегії. Це дозволить ефективно використовувати обмежені ресурси держави.
Реформа культурної мережі та нові функції бібліотек
Стан багатьох українських бібліотек, особливо в сільській місцевості, залишається складним, що перешкоджає популяризації читання серед молоді. Міністерство розглядає це як системну проблему, яку неможливо вирішити миттєво лише фінансуванням. Необхідна повна реформа мережі закладів культури, яка закладена у Стратегію розвитку до 2030 року.
Пріоритетним завданням є оновлення фондів та очищення їх від радянської і російської літератури на користь сучасних українських видань. Для цього проводиться ретельний аудит, щоб державні та донорські кошти інвестувалися максимально ефективно. Бібліотеки мають перетворитися з простих книгозбірень на багатофункціональні культурні хаби.
Львівський досвід із впровадженням єдиного читацького квитка та профільною спеціалізацією бібліотек вважається зразковим. Держава планує масштабувати такі успішні кейси на всю країну. Головний принцип – не закривати заклади, а підсилювати тих, хто демонструє здатність працювати ефективно та сучасно.
Війна завдала непоправної шкоди культурній інфраструктурі: на Донбасі мережі бібліотек фактично знищені, багато закладів по всій країні зруйновано або релоковано. У цих вразливих умовах Міністерство культури разом із КШЕ запустило програму навчання для менеджерів культури, навчаючи їх залучати гранти та меценатські кошти.
Закон про меценатство є одним із флагманських проєктів Тетяни Бережної. Його втілення допоможе створювати локальні проєкти навіть у маленьких селах. Саме такі ініціативи, на думку Лаюк, формують життєздатність українського суспільства, яке нагадує активний «мурашник», що продовжує розвиватися всупереч обставинам.
Українська мова як фундамент суспільної інтеграції
Мовна політика в країні охоплює кілька напрямів, включаючи захист прав національних спільнот та розвиток державної мови. Богдана Лаюк наголошує, що ці процеси не є конфліктними, а розвиваються паралельно. Основний акцент відомства – зміцнення позицій української мови як головного об’єднуючого фактора суспільства.
Закон про функціонування української мови як державної став історичним здобутком, пройшовши перевірку Конституційним судом. Суд визначив мову як інтегруючий чинник, що дає громадянам відчуття повноцінності та фундамент для реалізації інших прав. Окремі норми закону продовжують впроваджуватися поетапно, посилюючи його дію.
Повномасштабна війна стала потужним стимулом для масового переходу громадян на українську, проте цей процес залишається нелінійним. Для глибшого розуміння ситуації Міністерство готує щорічне дослідження «Мовний барометр». Це дозволить відстежувати реальні тенденції вживання мови в різних соціальних групах та регіонах на основі перевірених фактів.
Немає коментарів