Сергій Гнезділов, військовослужбовець і громадський активіст, що восени 2024 року став одним із публічних облич системної проблеми самовільного залишення частини (СЗЧ), знову звернув на себе увагу, з’явившись у новому відео Ukrainian Witness. У ньому військовий розповідає про реальні причини масового СЗЧ серед бійців ЗСУ, пояснює власний акт як спробу достукатись до влади і наголошує: проблема не в солдатах, а в провальній системі мобілізації та повній відсутності визначеності в службі.
21 вересня 2024 року Сергій публічно заявив про вихід зі своєї частини. Це був радикальний, але, за його словами, логічний крок після двох років безрезультатних спроб змусити державу говорити чесно про терміни служби та перегляд мобілізаційної політики. Після повернення до війська і проходження через суд, він продовжив службу у 56-й окремій мотопіхотній бригаді. Але мовчати більше не хоче.
Історія громадянина, а не героя
Гнезділову 24 роки, він родом із Вилкового, що на Одещині. У 2019-му, залишивши навчання у “Львівській політехніці”, де вивчав журналістику, добровільно вступив до лав ЗСУ. Вперше питання власної громадянської відповідальності він поставив перед собою ще під час інтерв’ю з академіком Ігорем Юхновським. Тоді, обговорюючи подвиг Героїв Крут, Сергій зрозумів, що патріотизм не зводиться до гасел — він про дії та жертви.
“Я не герой. Я громадянин. І не хочу бути героєм у країні, де герої погано закінчують”, — пояснює Гнезділов. У його розумінні справедливість — це коли обов’язки розподілені рівномірно між усіма, хто здатен служити, а не лише між тими, хто зголосився першим.
Коли мовчати вже не можна
Причиною свого СЗЧ Сергій називає накопичення системних проблем: відсутність ротацій, ігнорування запитів на реабілітацію, жодних чітких термінів служби. У вересні 2024 року йому довелось ще й пережити термінову операцію, після чого він зіткнувся з принизливим ставленням у ВЛК. Найгіршим досвідом стала комісія в Павлограді — за словами Гнезділова, саме після проходження цієї установи багато бійців не повертаються на передову.
“Це був мій акт самоспалення. Але шкодую я тільки про одне — що не зробив це раніше”, — каже військовий. З його слів, влада зробила все, аби дискредитувати публічний протест: від інформаційних атак у соцмережах до навішування ярлика “дезертира”.
Система, яка вичавлює людей
Сергій відкрито називає мобілізаційну політику держави провальною. За його словами, суспільству намагаються нав’язати думку, що війну виграють добровольці або рекрути. Така логіка, на його думку, хибна і небезпечна. В умовах повномасштабної війни, коли країна має мати мілітарну демократію, служити мають усі, хто здатен.
“Ми не можемо будувати систему, в якій герой і зрадник визначаються одним кроком — вийшов з частини і ти вже не герой. А до того — ти був символом”, — пояснює він, згадуючи свого побратима, який після років на фронті просто сів у човен і переплив через Тису, щоб повернутися до дітей. Держава, яка не дає визначеності, не має права судити за втому.
300 тисяч “дезертирів”? Чи 300 тисяч дзвінків про допомогу?
Гнезділов наводить статистику, яку влада воліє не озвучувати публічно. Якщо раніше йшлося про 10-15 тисяч випадків СЗЧ, то з часом ця цифра сягнула 80 тисяч. Сьогодні ж — подекуди звучить показник у 300 тисяч. І ця кількість, переконаний військовий, є не просто цифрою — це індикатор катастрофічної втоми армії.
“Це не проблема окремих людей. Це проблема держави, яка не визнає двох речей: війна не закінчиться завтра — і що служити мають усі громадяни”, — підкреслює Гнезділов.
На його думку, встановлення чітких строків служби могло би суттєво змінити ситуацію. “Якщо ти знаєш, що служиш три роки, і через три роки тебе змінює твій сусід — це інша розмова. Це справедлива угода”, — пояснює він, посилаючись на досвід Ізраїлю, Південної Кореї та Тайваню.
Мовчання влади і політичний цинізм
Особливо обурює Гнезділова мовчання політиків і спроби перевести увагу на “медійну мішуру”. Він згадує про законопроєкт, який дозволяв би розстріли дезертирів — ініціативу, з якою на початку вторгнення виступала Мар’яна Безугла. Документ довелось відкликати під тиском самих військових.
“Мене не полишає відчуття, що в парламенті відбувається профанація”, — говорить Сергій. Він визнає, що ухвалення закону про декриміналізацію СЗЧ для тих, хто вперше його вчинив, було важливим кроком, але цього замало. Без системного перегляду умов служби, армія продовжуватиме втрачати боєздатних людей не через поразки на полі бою, а через втому і зневіру.
“Я не програв і не переміг. Це не про мене. Це про те, чи готова держава нарешті чесно подивитися в очі своїм солдатам”, — резюмує Сергій Гнезділов.
Немає коментарів