Українські музейники, які працюють під обстрілами або в евакуації, стали ключовими фігурами нової культурної політики. У стінах Національного музею історії України відбулася фахова дискусія, присвячена виживанню та трансформації закладів у «особливих умовах».
Захід, організований спільно з маріупольськими дослідниками та краєзнавцями, став майданчиком для відвертої розмови про долю національного надбання. Участь у діалозі взяв заступник Міністра культури України Іван Вербицький. Він наголосив, що саме живий контакт із фахівцями «на місцях» є фундаментом для створення дієвих державних стратегій.
«Наші музеї є одночасно науковими установами, що зберігають найцінніші предмети культурної спадщини, і публічними інституціями, які гуртують спільноти та посилюють українську ідентичність. Ми маємо надзвичайно важливе завдання – збереження культурних цінностей, музейного фонду як нашого національного надбання. Водночас не менш важливо зберігати, посилювати й створювати належні умови для людей – тих, хто є руками і мізками музейної справи, хто надає матеріальним артефактам сенс», – підкреслив Іван Вербицький.
Стійкість громад сьогодні безпосередньо залежить від роботи таких осередків пам’яті. Під час зустрічі учасники зосередилися на критичних питаннях, що визначають порядок денний для галузі на найближчі роки:
- алгоритми евакуації культурних цінностей у кризових ситуаціях;
- особливості функціонування музеїв, що були змушені змінити місце реєстрації;
- методи протидії розграбуванню української спадщини на окупованих територіях;
- впровадження реформ згідно зі Стратегією розвитку культури на 2025 – 2030 роки.
Ця зустріч, ініційована провідними музейними та освітніми закладами Маріуполя й Києва, дозволила не лише обмінятися досвідом, а й сформулювати конкретний план дій. Подальші кроки будуть спрямовані на те, щоб музейна справа залишалася інтелектуальним та моральним орієнтиром для суспільства навіть у часи найбільших випробувань.
Немає коментарів