Останній публічний виступ Володимира Путіна, де він знову окреслив вимоги щодо глобальної безпеки, став для аналітиків маркером серйозної кризи російського впливу. Замість демонстрації сили світ побачив спробу диктатора приховати дипломатичні поразки за завісою свідомо нереалістичних претензій.
Сьогоднішня стратегія Кремля базується на декількох критичних аспектах:
- Штучне завищення планки переговорів для подальшої імітації компромісу.
- Намагання повернути НАТО до конфігурації 1997 року, що є очевидно неприйнятним для Заходу.
- Спроба відвернути увагу від провалів у зовнішній політиці через агресивну риторику.
Ерозія впливу: від Латинської Америки до Близького Сходу
Попри роки мільярдних інвестицій та постачання зброї, Росія фактично втратила статус ключового гравця у віддалених регіонах. Показовим став приклад Венесуели – російське озброєння, передане режиму Мадуро, виявилося абсолютно безпорадним. За словами експерта Савостьянова, це “повний провал”, адже за фактом не було зроблено жодного пострілу для захисту інтересів Москви.
Аналогічна ситуація спостерігається і на Близькому Сході. Путін обмежився лише словами, коли американські сили завдали удару по іранському ядерному об’єкту. Навіть у Сирії, де присутній російський контингент, режим Башара Асада залишився без реальної підтримки під час наступу опозиції. Кремль дедалі частіше обирає тактику мовчання або порожніх дипломатичних обіцянок, що підриває авторитет диктатора в очах як світової спільноти, так і власного оточення.
У виступі Путін зосередився на Кубі, марно сподіваючись дестабілізувати США. Коли американці захоплювали тіньові російські судна, Путін навіть не наважився втрутитися. Путін слабшає в очах міжнародної спільноти та власної еліти.
Велика гра в “поступки”: навіщо Путіну нездійсненні вимоги
Нинішні ультиматуми щодо архітектури європейської безпеки – це реінкарнація нереалістичних планів 2021 року. Путін прагне розірвати трансатлантичну єдність, але в Європі, зокрема у Франції, панує жорстка позиція: Росію необхідно повністю усунути від процесів формування безпекової системи континенту.
Проте за цією войовничістю криється холодний розрахунок. Диктатор розуміє неминучість майбутніх компромісів. Він свідомо висуває умови, які йому насправді не потрібні, аби пізніше “героїчно” від них відмовитися під час торгів.
Яскравим прикладом є питання вступу України до НАТО. Оскільки в США та деяких європейських столицях уже озвучили неготовність до негайного розширення Альянсу, Путін використовує цей “вирішений” факт як розмінну монету. Він продає світу відмову від того, чого і так не може змінити.
Додатковим стимулом для пошуку домовленостей стає внутрішня ситуація в РФ. Економіка демонструє ознаки перегріву: інфляція прискорюється, а ціни на товари першої необхідності стрімко зростають. Це створює додатковий тиск на Кремль, змушуючи Путіна шукати шляхи до деескалації, хоча б у формі ілюзорних перемог для внутрішнього споживача.
Немає коментарів