Міністерство культури України внесло до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини елемент «Традиція і практика просторового та ужиткового оздоблення на Миколаївщині: таврійський розпис».
Ця художня традиція сформувалася в умовах Дніпровсько-Бузького лиману, де поєднуються морські краєвиди та широкий небосхил. Для розпису характерні динамічні, орнаментальні композиції, у яких переплітаються мотиви морських хвиль і степових ліній.
Стилістика таврійського розпису ґрунтується на природних кольорах регіону — відтінках моря, лиману, Дніпра, степу та сонячного світла. Хоч основою елементу є морська тематика, виразними залишаються й степові акценти, що підкреслюють різноманітність місцевого середовища. Плавні мазки та орнаменти відображають зв’язок людини з довкіллям і традиційним побутом.
Спершу таврійським розписом оздоблювали стіни осель. У середині ХХ століття в інтер’єрах використовували білу глину, а на зовнішніх стінах — вапно з додаванням синьки, мідного купоросу та місцевих глин, які створювали сині, блакитні й охристі тони. Малювали саморобними пензлями з шерсті, соломи, сіна, тканини, а також руками.
З появою нових будівельних матеріалів розпис почали переносити на інші поверхні — глиняні та дерев’яні вироби, предмети побуту. Із 1990-х років він поширився й на текстиль, одяг та прикраси.
Сучасні майстри працюють переважно гуашшю, акрилом, ангобами та спеціальними фарбами для тканин, використовуючи здебільшого синтетичні пензлі.
Основою техніки є п’ять базових мазків — «краплинка», «човник» («хмаринка»), «хвилька», «гачок» і «руки берегині». З їх поєднання створюють складніші зображення: «рибок», «вітрильників», «квітів» та інші декоративні мотиви.
Нині традицію підтримують понад 100 носіїв — переважно жінки віком від 20 до 60 років. Таврійський розпис активно побутує в Миколаєві, на Очаківщині, Вознесенщині, Первомайщині, у Галицинівській та сусідніх громадах, а його історичним осередком вважають Кінбурн і прилеглі території Очаківського району.
Немає коментарів